ІКОНА “СВЯТА СОФІЯ, БОЖА ПРЕМУДРІСТЬ”

Проповідь Засновника о. К.Буели
з нагоди благословення ікони у Бурштині,
у Контемплятивному монастирі
Служебниць Господа і Діви з Матара
15 березня 2011.

Існує три головні групи ікон «Свята Софія, Божа Премудрість»: ікони типу «Ангел», як новгородська, яка почитається в день Успіння; ікона типу «Церква», як ярославська; та ікона типу «Богородиця», як київська, яка почитається в день Різдва Богородиці (напевно з часів митрополита Петра Могили, перша половина ХІІ ст.). На цих трьох іконах «Свята Софія, Божа Премудрість» ми бачимо маленький іконостас.

Як нам здається, дивлячись комплексно, на цій іконі знаходимо чітко представлені три реальності:

1. Пресвята Трійця, якій належиться Божа Премудрість у повноті.
2. Наш Господь Ісус Христос, повнота воплоченої Божої Премудрості.
3. І Пресвята Діва, в якій воплотилася Божа Премудрість.

1º. Пресвята Трійця

У верхній частині ікони на дугоподібному карнизі, який опирається на колони, знаходиться Бог Отець. Його благословення відбивається у променях. З його уст виходять слова: «Я утвердив її стовпи» (Пс. 75, 4). На руках у матері знаходиться Божий Син. У Бог Святий Дух представлений у виді голуба у блискучій хмарі. Тобто, Три Божі Особи Пресвятої Трійці.

З кожного боку від Бога Отця є сім ангелів з відкритими крилами, які мають в руках символи, які представляють їхній спосіб служіння Богові.

Справа наліво і з центру.

• Михаїл: з вогняним мечем;
• Ураїл: з блискавкою у руці. Його ім’я означає світло, яке просвітлює розум, щоб він пізнав правду;
• Рафаїл: з бальзамом, який означає лікування, архангел близький до людей, бо звільняє їх від болі і страждання.

Зліва направо і від центру:

• Гавриїл: з лілією, він благовістить.
• Єгудаїл: з короною, це один з семи Архангелів у східній традиції. Він представлений з батогом і короною, яка символізує нагороду за духовні труди.
• Салафіїл: у молитовній позі, він молиться.
• Варагіїл: з квітами на білій хустинці, означає Боже благословення.

7 колон стосуються 7 дарів Святого Духа (див. Іс. 11, 1-2). Кожна колона має три написи:

1) Назва дарів Святого Духа;

2) Його символічний образ;

3) Текст з Апокаліпсису (якого бракує на бурштинській копії).

Зліва направо сім дарів:

1. Мудрість. 2. Розум. 3. Рада. 4. Мужність. 5. Знання. 6. Побожність. 7. Страх Божий.

1ª колона: дар Мудрості, (закрита книга). «Тоді один із старших каже мені: «Не плач, ось переміг лев від племени Юди, паросток Давида, так що може розкрити книгу й сім печатей її» (Одкр. 5, 5).

2ª колона: дар розуму, (семи реберний підсвічник). «Я обернувся – побачити, що то за голос, який говорив зо мною; і обернувшись, побачив сім золотих світильників, і посеред світильників – подібного до сина чоловічого…» (Одкр. 1, 12-13). «Світильники сім – то сім Церков» (Одкр. 1, 20).

 

3ª колона: дар ради, (камінь з семи очами (див. Зах. 3, 9). Св. Єфрем пояснює, що сім очей на камені – це знак Церкви, відкритої до семи тайн). «І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю» (Одкр. 5, 6).

4ª колона: дар мужності, (сім сурем, символ влади). «І сім ангелів, що мали сім сурем, приготувалися сурмити» (Одкр. 8, 6).

5ª колона: дар знання, (сім зірок і рука). «Таємниця семи зірок, які ти бачив у правиці моїй, і семи світильників золотих: сім зірок – то ангели семи Церков» (Одкр. 1, 20).

6ª колона: дар побожності, (сім чаш). «Одна з чотирьох істот подала сімом ангелам сім чаш золотих, наповнених пересердям Бога…» (Одкр. 15, 7). «І прийшов один із семи ангелів, що мали сім чаш, повних сімома карами останніми, і говорив зо мною, кажучи: «Підійди, я покажу тобі жінку – наречену Агнця» (Одкр. 21, 9).

7ª колона: дар Божого страху, (видно щось, подібне на стріли чи блискавки). «І скрикнув голосом великим, мов лев рикає. Якже він скрикнув, промовили сім громів своїми голосами»(Одкр. 10, 3).

На іконі все говорить про Дух Божий. Саме в цьому полягає краса, яка, не маючи безпосереднього прагматичного виміру, виражає ласку Божу до людини. Але ікона також має силу, яка породжує красу. Це показує зворотня перспектива у мистецькому просторі ікони, звернення образів назовні самої ікони. До цього стосується також рух часу, який, як відзначив Павло Флоренський, має на іконі зворотне значення, випливає з майбутнього і минулого, щоб зустрітися з теперішнім.

2º. Ісус Христос

Син Божий, який сидить на накидці Богородиці, на рівні її лона, благословить своєю правою рукою, а у лівій має державу, як знак влади. Він знаходиться посередині ікони.

Сотворення іконописного світу Святої Софії спрямовує нас передусім до розуміння суті іконопису як образу чи конкретного знаку воплочення Слова у світі. Ікона – це творіння, яке свідчить. «Свідчення про духовний світ існує в поняттях будь-якої античної філософії. З цієї причини правдиві богослови і справжня художники ікон також називалися філософами… Іконопис – це метафізика, а метафізика – це вид іконопису слова», – пише Павло Флоренський.

Ікона – це творіння, яке свідчить, єднає видимий світ і світ трансцендентний, світ духовний і матеріальний, світ божественний і земний. Ікона має силу божественного Духа спасіння, волоченого в ній, силу завжди мудру (буквально «софійську») у своїй суті, тому що це – воплочення Бога, яке ніхто ніколи не бачив, який через неї проголошує свою любов до людей.

3º. Пресвята Діва

Її композиція, здається, зроблена на основі більш скромної ікони патріаршого собору у Константинополі, на якій зображена Богородиця з Дитятком в оточенні пророків, які тримають лист з написом: «Мудрість дім собі збудувала».

Згідно з описом протоієрея Лєбєдінцева, київська ікона Святої Софії «зображає Пресвяту Діву з піднятими руками і дитину Ісуса у її лоні». Ідеологічний та мистецький центр ікони представляє Матір божу з Сином. Пресвята Діва знаходиться під семи колонами, які як павільйон чи галерея утворюють півмісяць; Вона стоїть на хмарі, з-під якої видно велике підвищення з семи сходинок: знизу до верху можна прочитати назви п’яти чеснот і двох станів: віра, надія, любов, чистота, покора, благодать, слава. На першій сходинці знизу, у центрі, пише: «віра», а також по боках цитата: «А сходилось до неї по сімох східцях» (див. Ез. 40, 22). З обох боків на сходах підвищення стоять перші отці та пророки з власною символікою.

Зліва, з верху до низу:

Мойсей (з табличками Закону),

Аарон (з жезлом), і

Давид (з Ковчегом Завіту).

Справа, з верху до низу:

Ісая (з пергаментом свого пророцтва, Іс. 7, 14),

Єремія (має жезл),

Єзекиїл (ковчег з закритими дверима, Єз. 44, 2-3, говорить про Пресвяту Діву), і

Даниїл (має в руках гору. «Аж відірвався від гори, без допомоги рук, камінь…, а камінь, що вдарив у боввана, зробивсь великою горою й заповнив усю землю» (Дан. 2, 34,35,45). Камінь нерукосічний інтерпретується як Ісус Христос, а гора – Пресвята Діва).

Над семи колонами, на коринфському капітелі бачимо напис: «Мудрість собі будинок збудувала і витесала сім стовпів до нього» (Прип. 9,1). Цей вірш містить тему ікони.

Київська ікона «Свята Софія» має чіткі західні риси. Датується кінцем XVII ст. Вона перетворилася на символ Непорочного Зачаття. Останнє пов’язане, напевно, з тим, що у ХІІ ст., у літургії в день непорочного Зачаття, 8 грудня, читалася Книга Приповідок 8, 22-32. У цьому абзаці можна побачити Мудрість, яка зокрема стосується Богородиці: «Надіє вічного добра єдина» (рос. переклад «Предъизбранная промыслом вершина»), término fisso d’eterno consiglio, говорячи словами Данте. Відомо, наскільки поширеним був католицький погляд про непорочне Зачаття Діви Марії у Києві серед богословів XVII ст. Її захищає та розвиває Антоній Радівіловский у його творі «Огородок Богоматери» (чернігівське видання 1677 року). У центральному місці цієї книги показано Діву в оточенні ангелів з зоряним небом…, [про яку] потрібно говорити як про ту, що не тільки не мала важкого гріха чи була прощеною, але й не мала первородного гріха». Також у книзі Йоаникія Галятовського «Нове Небо».

Усе це говорить про те, що київська ікона «Свята Софія» – це ніщо інше, як образ Непорочного Зачаття. Цікаво, що Григорій Сковорода в одному з своїх віршів, говорячи про ікону (богословської школи Харкова), подібну до київської, ясно каже про «образ зачаття Пресвятої Богородиці» і робить висновок: «Христос поселився у Тобі. Будьте, як чиста Діва: мудрість не живе серед пристрастей», (vivere in impuro corde Sophia nequit…).

Ці ікони можна вважати уявною реконструкцією інтерпретації св. Августина слів Святого Письма про Мудрість: «Ми дійсно знаємо Божественну Мудрість, тобто, вічне Слово Отця, який створив собі у дівичому лоні помешкання і додав Церкву як містичне Тіло, як члени до Голови».

У літургії новгородської Софії говориться: «Храм Софії, божої Премудрості, тобто лоно Пресвятої Богородиці». Богородиця – це Храм Мудрості, перший з храмів Софії, а тому немає протиріччя у тому, що празники храмів, присвячених Святій Софії, на Русі співпадають з марійськими святами (Різдвом Богородиці у Києві і Успінням у всіх інших церквах, присвячених Святій Софії). Як про це впевнено ствердив один церковний археолог, значення спів падіння полягає у тому, що в одному випадку святкується Різдво храму Мудрості, а в іншому – «перехід цього храму земного до небесного».

Нехай Богородиця Софії, Премудрості Божої, здобуде у свого Сина Ісуса Христа, волоченої Божої Премудрості, усім сестрам – минулим, присутнім і майбутнім – цього Монастиря, ласку бути altera Maria, іншими Маріями, на славу Пресвятої Трійці, самого Ісуса Христа і його дому, Богородиці!